5-6 класи

Завдання для учнів 5-6 класів

в період з 13.04.2020-17.04.2020р.

Тема№1: Загальна характеристика здорового способу життя.

Для того щоб бути здоровим обов'язково потрібна "Руханка",переходь за посиланням нижче.

       Здоров’я – це не тільки відсутність хвороб, а й стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя.

Здоров’я залежить від:

• 51 % - спосібу життя

• 20 % - спадковості

• 19 % - стану довкілля

• 10 % - медицини

     Здоровий спосіб життя – усвідомлене, відповідальне, активне ставлення до власного здоров’я, покращення певних позитивних або нейтралізація негативних факторів, зовнішніх і внутрішніх.

Духовність

Чесність, висока моральність, доброта, відкритість, співчуття, співпереживання, привітність, доброзичливість, милосердя, допомога словами і справами — це душевна краса людини. Доброта народжує нову доброту.

Добре, світле — це сили здоров’я, життя і щастя.

Зло — це черствість, ненависть, підступність, підлість, заздрісність, пихатість, причепливість, гнів, посягання на чуже, лінощі, пияцтво тощо. Це сили руйнування здоров’я, життя і щастя.

Духовність — це внутрішнє психічне життя, моральний світ людини. Якщо розглянути це поняття в аспекті здоров’я, то духовність — це розуміння сенсу життя, його цінностей, місця в житті свого здоров’я та здоров’я інших як основи щастя.

Активний відпочинок

Рух — це фізіологічна потреба людини.

Чинником, що сприяє зміцненню здоров’я, є фізичні навантаження. Вони мають оздоровчий вплив на організм людини. При виконанні роботи працюючими м’язами від них до кори головного мозку безперервно передаються нервові імпульси. Рухові центри кори сприймають, аналізують і синтезують ці імпульси і активізують роботу серцево-судинної, дихальної, ендокринної та інших систем, що забезпечує збільшення потоку поживних речовин і кисню до працюючих м’язів. Разом з тим при фізичних навантаженнях у крові зростає вміст лейкоцитів, що сприяє підвищенню опірності організму проти дії збудників інфекційних захворювань.

Збалансоване харчування

Збалансоване харчування — це таке споживання продуктів, при якому забезпечується потреба організму в жирах, білках, вуглеводах, вітамінах, мікроелементах тощо. Здоров’я у значній мірі залежить від харчування.

Харчуватися слід за розпорядком дня, через рівні проміжки часу. Вживання їжі у встановлений час сприяє доброму її засвоєнню.

Запобігати переїдань, оскільки переїдання призводить до поганого травлення їжі та перевантаження організму. Слід вставати з-за столу без відчуття важкості в шлунку, з незначним почуттям голоду.

Харчування повинно бути повноцінним. Це забезпечується різноманітністю їжі: молоко та молочні продукти, м’ясо, риба, яйця, круп’яні та макаронні вироби, хліб із борошна грубого помелу, мед, овочі, фрукти, ягоди.

Їжа повинна бути свіжою. Перша страва завжди повинна бути рідкою. Рідина сприяє кращому засвоєнню їжі. Найбільш корисною є гаряча варена їжа. Смажені продукти (м’ясо, риба, картопля та інші) важкі для організму.

Загартовування

Загартовування — це тренування організму, його підготовка до своєчасної мобілізації. Це один із методів профілактики захворювань і зміцнення здоров’я.

Загартовування не лікує, а попереджає хворобу. Воно підвищує працездатність і витривалість організму, нормалізує емоційний стан.

Під час загартовування слід дотримуватись таких принципів, як систематичність використання всіх про¬цедур, поступовість збільшення сили їхньої дії, послідовність їхнього проведення, урахування індивідуальних особливостей людини і стану її здоров’я, комплексність дії природних чинників.

Існує кілька методів загартовування.

Загартовування повітрям — це найбільш безпечний засіб зміцнення здоров’я, його слід розпочинати з вироблення звички до свіжого повітря.

Загартовування сонцем покращує обмін речовин, підвищує вміст гемоглобіну в крові, підсилює кровообіг, стимулює травлення, загальний тонус організму, його стійкість проти інфекції.

Загартовування водою позитивно впливає на організм люди¬ни. Водні процедури — це обтирання, обливання, душ, купання.

Систематичне використання проце¬дур загартовування знижує імовірність простудних захворювань, а то й зовсім позбавляє їх.

Історична довідка

Поняття здорового способу життя здавна було предметом дослідження людства. Розуміння здорового способу життя існувало в культурах усіх великих цивілізацій. Уже в Давній Греції та Давньому Римі існував культ тіла, проте там приділяли значну увагу гармонійному розвитку людини. Філософи Давньої Греції вважали людину досконалим і прекрасним витвором природи. Вони навчали людей здорового глузду, помірності та поміркованості.

Цицерон визначав здоров’я як правильне співвідношення фізичного і душевного станів. Широко відомі й інші вислови великих давніх мудреців: «пізнай самого себе» та «піклуйся про себе самого».

У культурах Китаю, Індії, Тибету також указувалося на існування нерозривного зв’язку між фізичним і духовним станом людини. Наприклад, у Ведах (Давня Індія, VI ст. до н. е.) містилися основні принципи ведення здорового способу життя.

Сьогодні ми живемо в умовах глибокого дисбалансу природних, соціальних і духовних основ людини і середовища. Сталися істотні зміни у свідомості людини. Здоровий спосіб життя в розумінні сучасної людини зазвичай обмежується дотриманням певних норм харчування або підтримкою фізичної форми. Усі ми знаємо користь від дотримання норм здоров’я. Безумовно, це важливо. Але без внутрішнього вдосконалення не можна досягти гармонії розвитку.

Здоровий спосіб життя — невід’ємна частина гармонійно розвиненої людини і дозволяє обмінюватися енергією з навколишнім світом. Здоровий спосіб життя дозволяє нам відчувати себе повноцінними членами суспільства.

Хороше здоров’я неможливо придбати миттєво. Треба постійно працювати над собою, вести здоровий спосіб життя. Здоровий спосіб життя — це перш за все правильно організований розпорядок свого життя, послідовність своїх дій, визначена система праці і відпочинку, характер спілкування з людьми і стиль життя.

Отже, здоровий спосіб життя — це постійне дотримання певних норм. Якщо людина буде їх дотримуватися, то буде здоровою, якщо буде нехтувати їх — хворітиме.

Для ведення здорового способу життя потрібно:

• докладати зусиль.

• потрібно мати силу волі та тверде бажання досягти цього.

• займатися фізичною культурою, намагатися більше рухатися.

• раціонально харчуватися, вживати натуральні продукти.

• уникати надмірної ваги.

• дотримуватися розпорядку дня. Лягати і вставати в один і той же час.

• загартовувати свій організм.

• частіше гуляти на свіжому повітрі.

• бути завжди доброзичливим, спокійним, не дозволяти собі падати духом.

Завдання для учнів 5-6 класів

в період з 21.04.2020-25.04.2020р.



ТЕМА №2: ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТКУ ВОЛЕЙБОЛУ.

Для того щоб бути здоровим обов'язково потрібна "Руханка",переходь за посиланням нижче. 

Волейбол (англ. volleyball від volley - «ударяти м'яч з літа» (також перекладають як «літаючий», «повітряним») і ball - «м'яч») - вид спорту, командна спортивна гра, в процесі якої дві команди змагаються на спеціальному майданчику , розділеною сіткою, прагнучи направити м'яч на сторону суперника так, щоб він приземлився на майданчику супротивника (добити до підлоги), або гравець команди, що захищається, допустив помилку. При цьому для організації атаки гравцям однієї команди вирішується не більше трьох торкань м'яча підряд.

Волейбол - неконтактний, комбінаційний вид спорту, де кожен гравець має строгу спеціалізацію на майданчику. Найважливішими якостями для гравців у волейбол є стрибучість для можливості високо піднятися над сіткою, реакція, координація, фізична сила для ефективного твору атакуючих ударів.

Існують численні варіанти волейболу, відгалузилися від основного виду - пляжний волейбол (олімпійський вид з 1996 року), міні-волейбол, піонербол, парковий волейбол.

Походження волейболу

Деякі схильні вважати родоначальником волейболу американця Халстед із Спрінгфілда, який у 1866 році почав пропагувати гру в "літаючий м'яч", названу ним волейболом. Спробуємо простежити за розвитком предка волейболу.

Збереглися, наприклад, хроніки римських літописців 3 століття до нашої ери. У них описується гра, в якій по м'ячу били кулаками. До нашого часу дійшли і правила, описані істориками в 1500 році. Гру тоді називали "фаустбол". На майданчику розміром 90х20 метрів, розділеної невисокою цегляною стіною, змагалися дві команди по 3-6 гравців. Гравці однієї команди прагнули перебити м'яч через стіну на бік суперників.

Основні правила гри сформувалися в 1915-25 рр.. У країнах Америки, Африки, Європи практикувався волейбол з шістьма гравцями на майданчику, в Азії - з дев'ятьма або дванадцятьма гравцями на майданчику 11х22 м без зміни позицій гравцями під час матчу.

У 1922 році проведені перші загальнонаціональні змагання - в ​​Брукліні відбувся чемпіонат YMCA за участю 23 чоловічих команд. У тому ж році була утворена федерація баскетболу і волейболу Чехословакії - перша в світі спортивна організація з волейболу. Була утворена комісія, до якої увійшли 13 країн Європи, 5 країн Америки і 4 країни Азії. Членами цієї комісії як основні були прийняті американські правила з незначними змінами: виміри проводилися в метричних пропорціях, м'яча можна було торкатися всім тілом вище пояса, після торкання м'яча на блоці гравцеві було заборонено повторне торкання підряд, висота сітки для жінок - 224 см, зона подачі була строго обмежена.

У 1949 році в Празі відбувся перший чемпіонат світу серед чоловічих команд. У 1951 році на конгресі в Марселі FIVB затвердила офіційні міжнародні правила, а в її складі були утворені арбітражна комісія і комісія з розробки та вдосконалення правил гри.

Розвиток волейболу в Україні

Український волейбол зароджувався у м. Харкові: у жовтні 1925 р.
з м. Москви правила гри, волейбольні м’яч і сітку привіз директор науково-дослідного інституту фізичної культури Блях В.А.

Першими серед тих, хто розпочав грати у волейбол і надалі активно сприяв його розвитку, були Шелекетін Г., Єсипенко О. (одні з перших в СРСР заслужених майстрів спорту), Блях В., Блудов К., Бевз Л., Стрикунов В., Макрідін В., Брагінський С., Духовний С., Музикантський І. та ін.

З року в рік популярність волейболу зростала і розповсюджувалася до інших міст України (Києва, Дніпропетровська, Одеси, Полтави, Херсону). Бурхливому розповсюдженню гри сприяли товариські зустрічі українських кома

нд з командами Москви, Ленінграда, Баку та ін. Дуже велике значення для подальшого розвитку волейболу мало його включення до програми змагань Всерадянської спартакіади 1928 р.

Збірні УРСР на спартакіаді представляли чоловічі та жіночі команди м. Харкова, як найсильніші в Україні.

Переможцями серед чоловічих команд стала команда УРСР (Єлісєєв Є., Карський С., Музиканський І., Михайличенко В., Прусак Г., Соломін С., Шатоха А.), жіноча команда УРСР посіла друге місце (Воробйова М., Власова Л., Грудман А., Капустіна Н., Ніколаєва В., Сторожниченко Л., Шевцова З.).

Після Всерадянської спартакіади географія волейболу незмінно розширювалася. Виростала майстерність спортсменів інших міст України, зокрема, чоловічої команди Дніпропетровська, яка в 1931 р. нанесла поразку харківчанам – лідеру українського волейболу, і вийшла у число ведучих команд.

У перших чемпіонатах СРСР, які в 1933-1936 рр. називались «Всерадянськими волейбольними святами», чоловічі команди м. Харків і м. Дніпропетровськ (Баришніков Л., Великий С., Зігоровський І., Майзлес Л., Маховський Н., Русанов А. та ін.) поперемінно займали друге та трете місця.

Харківські волейболістки на Всерадянських волейбольних святах вигравали друге та третє місця. З 1938 р. чемпіонати СРСР проводилися серед клубних команд ДСТ та відомств.

У чемпіонаті СРСР 1940 року харківська жіноча команда «Спартак» зайняла 3-тє місце.

Серед тих, хто захищав спортивну честь Харківщини у ті далекі часи, слід відмітити Найман Т., Машталлер М. (перших майстрів спорту СРСР), Данілову Л., Бевз М., Маркову Н., Капустіну Н., Грудман А., Соколову О., Кухарчік Н., Воробйову М., Сторожніченко Л., Власову Л.,Шевцову З.

Всезагального визнання та поважання заслужив «тренер усіх тренерів» Шелекетін Георгій Іванович, один із перших заслужених майстрів спорту СРСР. Взагалі з його ім’ям тісно пов’язана вся історія волейболу довоєнних часів як гравця і одночасно тренера, як доцента кафедри спортивних ігор та автора перших методичних та наукових видань з волейболу. В цілому, період 1925-1940 рр. був сприятливим у плані масового заняття населенням волейболом. У парках відпочинку багатьох міст на майданчиках за штучним освітленням тривали ігри, які часто закінчували далеко за північ. Так само і у небагатьох на той період спортивних залах тренування розпочиналися о 22-00.

Волейбол незалежної України

У нас є певні успіхи у дитячих і молодіжних командах, які представляють Україну на міжнародних змаганнях.

Так, у 2002 р. збірна команда України стала срібним призером Європи серед юніорок (головний тренер Перебійніс В. В., тренер –Єгіазаров Г. Ш., провідний тренер – Бурма Л. Л.), а в 2005 р. збірна команда України виграла золоті медалі чемпіонату Європи серед дівчат (головний тренер –Перебійніс В. В., тренер – Остапенко М. П.). І це свідчить про високий професіоналізм наших тренерів.

Різновиди волейболу.

1.Пляжний волейбол;

2.Міні-волейбол;

3.Піонербол;

4.Воллібол;

5.Фаустбол.

Пропоную переглянути цікаві та навчальні відеоролики.

Правила гри у волейбол.

Техніка подачі в волейболі.

Прийом м'яча знизу та зверху двома руками.

30 волейбольних моментів, які шокували світ.

Топ 30 захисних дій у волейболі.

Бажаю всім успіхів,надіюсь ви сьогодні отримал багато нової та цікавої інформації.

Завдання для учнів 5-6 класів

в період з 27.04.2020-30.04.2020р.

Тема №3:Стрибок в довжину: техніка виконання. Світовий рекорд зі стрибків у довжину.

Для того щоб бути здоровим обов'язково потрібна "Руханка",переходь за посиланням нижче. 

Прочитавши цю статтю, ви дізнаєтеся, як правильно виконувати стрибок в довжину з розбігу і з місця, а також які рекорди на сьогоднішній день встановлені в цих видах спорту і які нормативи для старшокласників і норми ГТО. Почнемо з опису стрибка з розбігу, так як він сьогодні є більш популярним.

Стрибок з розбігу: що необхідно, щоб досягти гарного результату?

Незважаючи на видиму простоту рухів, стрибок з розбігу в довжину пред`являє ряд серйозних вимог. Без них неможливо буде досягти потрібного результату. Визначальним у досягненні в даному виді легкої атлетики хороших результатів є високий рівень розвитку спритності, стрибучості, сили і швидкості. Перед стрибуном стоїть завдання не тільки максимально розігнатися до моменту постановки ноги, але також і більш складне вимога - трансформувати в процесі відштовхування в вертикальну швидкість частину горизонтальної. Для цього необхідний високий рівень розвитку сили і швидкості. Завдяки швидкості досягається можливість просування в горизонтальній площині якомога швидше, а стрибучість висловлює здатність викинути тіло спортсмена у вертикальній площині.

Складові частини стрибка

Стрибок в довжину складається з наступних чотирьох частин: розбіг, відштовхування, фаза польоту і приземлення. Рівнем бігової підготовленості, а також умінням спортсмена набирати максимальну швидкість визначається довжина розбігу. Стрибки в довжину чоловіки повинні здійснювати з розбігу не більше 40-45 м, а жінки - 30-35 м. Швидкість і довжина його з підвищенням тренованості збільшується. Довжина розбігу у дітей суттєво скорочується. Вона дорівнює у молодших школярів 15-20 метрів, якщо говорити про такий вид легкої атлетики, як стрибки в довжину. Нормативи для учнів старших класів сильно відрізняються, як і довжина розбігу, яка становить 25-30 метрів.

Виконання розбігу

Два вихідних положення використовуються на початку розбігу: 1) коли на контрольній позначці одна нога спортсмена стоїть попереду іншого-2) з попереднього руху (легкого бігу або ходьби). З поступовою або швидко наростаючою швидкістю виконується розбіг. Техніка стрибка у довжину має на увазі, що швидкість повинна бути максимальною до моменту відштовхування, тулуб виконує стрибок має перебувати у вертикальному положенні і існує можливість перейти до відштовхування без зайвої напруги.

Основними помилками, що спостерігаються в техніці розбігу, можна вважати наступні: біг "сидячи" або з сильним нахилом вперед тулуба, що призводить до відведення назад таза. Це, в свою чергу, знижує якість відштовхування: спостерігається недостатнє виштовхування тіла, зайва напруженість м`язів і мале винесення вперед ніг спортсмена. У процесі вивчення техніки ритмічного і швидкого розбігу слід домагатися сталості довжини і кількості кроків розбігу, при цьому швидкість бігу повинна залишатися незмінною і не сповільнюватися перед відштовхуванням. Не повинно спостерігатися надмірне збільшення або зменшення довжини останніх кроків. Тому в процесі занять доцільно буде використовувати на доріжці розбігу контрольні позначки.

Відштовхування

Нога при відштовхуванні ставиться на брусок. Це здійснюється загребающим швидким рухом у напрямку зверху вниз, а також тому по відношенню до тулуба. Стопа ставиться по відношенню до грунту завжди вниз і вперед практично прямий, при цьому м`язи-розгиначі повинні бути напружені. Потім відбувається під впливом інерції маси тіла згинання ноги в суглобах, а потім - випрямлення її. Махова нога разом з випрямлення поштовхової виноситься рухом від стегна нагору. Стрибок в довжину триває тим, що виноситься в сторону і трохи назад однойменна рука, інша ж - вперед-вгору і кілька всередину. Трохи розгинається в коліні Махова рука. Тулуб відразу ж після вильоту знаходиться приблизно в тому ж положенні, в якому воно знаходилося після відштовхування. Руки повинні бути трохи опущені. Вони підтримують рівновагу всього тулуба. Це положення отримало назву "виліт в кроці". Воно триває протягом більше чверті від усієї довжини стрибка. Махова рука після "вильоту в кроці" опускається вниз, потім толчковая підтягується до неї, а коліна стрибуна наближаються до грудей.

При виконанні відштовхування типовими помилками є такі: неправильний напрямок зусиль спортсмена, яке викликається неправильним нахилом голови (вперед або назад) і тулуба в момент, коли відбувається отталківаніе- передчасне підтягування стрибуном поштовховою ноги-невелика амплітуда рухів, що здійснюються вільними кінцівками, а також рання перегрупування спортсмена в польоті, яка викликана зайвим напругою його рухів.

Приземлення стрибуна

Стрибун, приземляючись, руки посилає вниз і назад. Спортсмен розгинає в колінних суглобах ноги і виносить їх уперед якнайдалі. Стрибок в довжину завершується приземленням: згинанням ніг в суглобах, нахилом вперед тулуба і, нарешті, виходом з ями або падінням спортсмена в сторону.

Важливу роль в досягненні кращих результатів грає, крім інших елементів, і правильне приземлення стрибуна. Вдосконаленню і засвоєнню даного елемента необхідно приділити в технічній підготовці значна увага. Слід розуміти під правильним приземленням таке завершення польоту, при якому спортсмен торкнувся ногами землі якомога далі попереду центра ваги його тіла, проте без падіння назад і втрати рівноваги. При цьому швидкість польоту гаситься без різких поштовхів і струсів. Слід звертати увагу на глибоке і м`яке приземлення в ямі з піском.

Три способи приземлення

Можна виділити 3 основні способи приземлення. Найпоширенішим є спосіб через глибоке присідання. Ще один - з прогином з глибокого присідання, який здійснюється з перекатом через шкарпетки шляхом виведення вперед таза. Третій спосіб вважається досить вигідним - це приземлення з використанням кидка вперед - в сторону.

Три способи здійснення стрибка

Стрибки в довжину з розбігу можуть здійснюватися наступними способами в залежності від виробленого в польоті стрибуном характеру рухів: "прогнувшись", "зігнувши ноги", "ножиці". "Зігнувши ноги" - це техніка, при якій тулуб спортсмена приймає практично вертикальне положення, його ноги зігнуті, а руки стрибуна витягнуті вперед і трохи вниз або вгору. У польоті спортсмен фіксує своє становище з зігнутими ногами. "Прогнувшись" - це спосіб, при якому стрибки в довжину з розбігу здійснюються з вчиненням руху, нагадує біг по повітрю. Пружинячи, тулуб знаходиться при цьому в вертикальному положенні. Круговими різнобічними рухами руки підтримують рівновагу всього тіла, а також сприяють ритмічній роботі, яку здійснюють в повітрі ногами. Здійснюючи стрибок способом "ножиці", спортсмен в положенні кроку після зльоту змінює положення ніг, після чого підтягує кінцівку, яка виявилася ззаду після зміни, з подальшим витісненням вперед обох ніг для приземлення, або він робить 2 повних кроку (положення нижніх кінцівок двічі змінюється) і 1 приставних, при цьому підтягуючи знаходиться позаду ногу.

Головним завданням при виконанні всіх цих способів є збереження рівноваги в польоті, а також забезпечення максимально вигідних для приземлення умов. Здійснюючи вибір способу стрибка, слід звертати увагу на спортивну підготовленість стрибуна, особливості фізичного розвитку, а також координацію рухів і силові якості. Провідні спортсмени в даний час стрибають з розбігу в довжину способом "ножиці". Пояснюється це тим, що такий спосіб є хіба природне продовження розбігу. Його використання сприяє більш злите переходу тіла в політ. Однак для освоєння даного способу потрібна велика робота по оволодінню ритмічним і стрімким бігом, що поєднується з відштовхуванням вгору.

У процесі навчання рекомендується опанувати всіма цими способами руху тіла в польоті. Пояснюється це тим, що знання основних варіантів стрибка сприяє поліпшенню орієнтування в просторі і координації. Слід починати вивчення даних способів з відштовхування від грунту і лише при здійсненні стрибків з повного розбігу можна відштовхуватися від бруска. Необхідно дотримуватися загальне правило, що полягає в тому, що слід йти від простого до складного. Тому рекомендується спочатку познайомитися з найпростішим способом стрибка - "зігнувши ноги".

Сектор для стрибків

Слід сказати, що сектор для стрибків звичайно обладнаний ямою (довжина її повинна бути не менше 10 метрів, ширина - не менше 2,75 метра, а глибина - як мінімум 0,5 метра). В ямі знаходиться пісок для приземлення, а також дерев`яний брусок, призначений для відштовхування (довжина його становить 1,21-1,22 см, ширина - 19,8-20,2 см, а товщина - 0,1 м). Цей брусок встановлюється на одному рівні з доріжкою для розбігу (ширина - 1,22 м, довжина - мінімум 40 м) і піском.

Кількість спроб і вимір результату

Кожну спробу спортсмени виконують по черзі (всього 6 спроб). Не більше півтори хвилини відводиться на виконання кожного стрибка. Переможець визначається за найкращим результатом, показаним їм з усіх шести спроб. Рулеткою проводиться вимірювання результату. Нульова відмітка при цьому встановлюється в точці, найближчій до бруска, яка була залишена будь-якою частиною тіла спортсмена в ямі з піском. Результат вважається в цілих сантиметрах, при цьому округлення відбувається в бік зменшення.

Виділимо випадки, при яких стрибок не зараховується:

1) якщо учасник пробіг збоку від бруска або через нього;

2) якщо він наступив ногою на лінію вимірювання;

3) в разі якщо спортсмен відштовхнувся двома ногами;

4) якщо він торкнувся під час стрибка землі до ями;

5) якщо стрибун застосував сальто в стрибку.

Заняття, попередні навчання техніці стрибка

Навчання стрибків у довжину слід починати зі наступних занять: стрибки з розбігу у висоту, біг на короткі дистанції, штовхання ядра. Це дозволить поліпшити загальну фізичну форму спортсмена, а також підвищити рівень силовий і швидкісний підготовленості що займаються. Уміння швидко бігати необхідно для оволодіння розгоном. Разом з тим слід розвивати силу, необхідну для потужного відштовхування. Бажано також для досягнення максимальної щільності занять виконувати окремі стрибки і спеціальні стрибкові вправи.

Стрибок з місця і його складові частини

Стрибки в довжину з місця в основному застосовуються в якості тренувань. Проте проводяться змагання з ним, а також з потрійного стрибка, що виконується з місця (про нього ми теж розповімо). Стрибки в довжину, у висоту з місця також проводять як контрольне випробування, що допомагає визначити силу і стрибучість ніг.

Техніка стрибка, виконуваного з місця, ділиться на наступні складові частини:

- підготовка до відштовхування;

- безпосередньо відштовхування;

- політ;

- завершальна стадія - приземлення;

Техніка стрибка з місця

Спортсмен, здійснюючи підготовку до відштовхування, підходить до лінії, з якої воно проводиться. Він ставить стопи на ширину плечей або кілька вже її, після чого піднімає руки вгору і трохи назад, прогинаючись одночасно в попереку, а також піднімаючись на носки. Потім плавно, але разом з тим досить швидко стрибун опускає руки у напрямку вниз-назад, опускаючись одночасно на всю стопу, згинаючи в тазостегнових і колінних суглобах ноги, нахиляючись вперед так, щоб попереду стоп були його плечі, а над носками знаходився тазостегновий суглоб.

Відведені назад руки повинні бути трохи зігнутими в ліктьових суглобах. Спортсмен, не затримуючись в даному положенні, переходить безпосередньо до відштовхування. Його важливо починати в той момент, коли тіло виконує стрибок все ще опускається вниз по інерції, тобто саме воно ще рухається вниз, але вже відбувається розгинання ніг в тазостегнових суглобах. Руки при цьому швидко і активно виносяться вперед і трохи вгору в напрямку стрибка. Після цього ноги в колінних суглобах розгинаються, відбувається згинання їх в суглобах гомілковостопних. Відштовхування завершується в момент, коли стопи відриваються від грунту.Після цього стрибун розпрямляє все своє тіло. Він витягується, як струна, і згинає потім в тазостегнових і колінних суглобах ноги, після чого підтягує їх до грудей. При цьому руки відводяться в напрямку назад-вниз, а потім спортсмен випрямляє свої ноги в колінних суглобах для того, щоб вивести стопи вперед для здійснення приземлення. Стрибун у момент торкання місця приземлення ногами активно виводить вперед руки, згинає одночасно в колінних суглобах ноги і підтягує до місця приземлення таз. Так завершується фаза польоту. Повинно бути пружним згинання ніг, виконуватися з опором. Стрибун після зупинки випрямляється. Він робить два кроки вперед, після чого виходить з місця свого приземлення. Так завершуються стрибки в довжину з місця.

Виконуваний з місця потрійний стрибок

Техніка його виконання ділиться на наступні етапи:

- 1-е відштовхування спортсмена з двох ніг;

- політ його в 1-му кроці;

- 2-е відштовхування;

- політ у 2-му кроці;

- 3-е відштовхування;

- політ;

- і, нарешті, приземлення на обидві ноги.

У потрійному стрибку чергування ніг здійснюється почергово, тобто з обох ніг - на ліву, потім - на праву, знову на ліву і після цього на дві. Так само, як і в стрибку з місця, виконується відштовхування з 2 ніг. Після цього спортсмен, згинаючи ногу в колінному суглобі, виносить її вперед, гомілка повинна бути спрямована трохи вперед або вниз. Друга нога спортсмена затримується ззаду, трохи зігнута при цьому в колінному суглобі (так званий політ в кроці). Потім стрибун ставить на грунт знаходиться попереду ногу "загрібати" постановкою. Друга нога одночасно виводиться вперед маховим рухом, допомагаючи здійснити відштовхування однією ногою.

Потім повторюється політ в кроці, але з іншої ноги. Подібним чином відбувається і 3-е відштовхування. Стрибун у третьому польоті підтягує до махової нозі толчковую, згинаючи її в колінному суглобі, а потім виконує приземлення, наближаючи до грудей коліна (саме приземлення аналогічно виконується в стрибках з місця).

Світовий рекорд зі стрибків у довжину

Стрибки в довжину, як відомо, - це олімпійський вид спорту. Спортсмени довгий час не могли встановити новий світовий рекорд зі стрибків у довжину. Ще в 1991 році Майк Пауелл став рекордсменом, стрибнувши в Токіо з розбігу в довжину на 8,95 м. Серед жінок новий світовий рекорд не з`являвся ще довше. Галина Чистякова з СРСР стрибнула 11 червня 1988 на 7,52 м. До сих пір найкращими є обидва цих результату, нікому з тих часів не вдалося поставити новий рекорд світової.

Стрибок в довжину з місця теж має своїх рекордсменів. Сучасний рекорд стрибка в довжину з місця належить Чень Хсі Піну, китайському легкоатлету. Він стрибнув у Пекіні в січні 2010 року на 4 м 8 см. Вправа це входило колись в програму Олімпійських ігор. Поза конкуренцією був тоді Рей Юрі, американець. Він встановив світовий рекорд стрибка в довжину з місця, стрибнувши на 3,47 метра. Також йому вдалося стрибнути у висоту на 1,65 м. Цей спортсмен здобув перемогу на трьох Олімпіадах, які пройшли в 1900, 1904 і 1908 рр.

Тема №4: Легка атлетика. Стрибок в довжину з розбігу: техніка виконання. 

Завдання для учнів 5-6 класів

в період з 04.05.2020-08.05.2020р.

Тема №5.Історія розвитку легкої атлетики.

Для того щоб бути здоровим обов'язково потрібна "Руханка",переходь за посиланням нижче. Гарного настрою  та веселої руханки.

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ЛЕГКОЇ АТЛЕТИКИ

Боротьбу, кулачний бій і взагалі усі вправи, що розвивали силу, греки відносили до важкої атлетики. Ясно, що назва «легка атлетика» сьогодні досить умовна, адже важко назвати, наприклад, біг на довжелезну дистанцію — марафон або метання молота «легкими» фізичними вправами.

Найдавнішим змаганням атлетів, безсумнівно, є біг.

Разюче, що сьогодні ми знаємо ім`я першого олімпійського чемпіона древньої Греції і дату, коли відбулася ця подія. Це трапилося в 776 р. до н.е. в Олімпії.Переможець був один, тому що атлети змагалися на тих іграх тільки в бігу на один стадій (приблизно 192 м) — звідси слово «стадіон».

Переможця кликали Коріб, здається, він був кухарем з міста-поліса Эліди.

В Ермітажі, у Санкт-Петербурзі, можна побачити грецькі і римські пам`ятні медальйони, монети із зображеннями бігунів.

Змагалися і у метанні диска.

Були диски з дерева, каменю, заліза, бронзи, нерідко прикрашалися різьбленням, зображеннями птахів, тварин або сценами спортивних змагань. Вага диска була від 1,25 до 6,63 кг.

(Сьогодні диск важить 2 кг для чоловіків і 1 кг для жінок.)

Серед болільників іноді дуже цінувалися метателі спису. Їх охоче зображували і скульптори.

Сучасна легка атлетика раніше, ніж в інших країнах, почала культивуватися в Англії.

Ще у 1837 тут відбулися перші змагання з бігу на дистанцію близько 2 км. Учасниками цього змагання були учні коледжу міста Регбі.

Незабаром і в коледжах Ітона, Оксфорда, Кембриджу, Лондона також організуються спортивні змагання. Трохи пізніше в програму змагань включається біг на короткі дистанції, біг з перешкодами і метання ваги, з 1851 включені в програму стрибки в довжину і висоту з розбігу, а з 1864 — метання молота і штовхання ядра.

Новий етап почався з проведення щорічних змагань між університетами Оксфорда і Кембриджу.

У 1865 був заснований Лондонський атлетичний клуб, що проводив перші чемпіонати країни з легкої атлетики.

У 1880 в Англії була заснована аматорська легкоатлетична асоціація, що одержала права вищого органа з легкої атлетики в межуах Британської імперії, а також у її колоніях. У США перший атлетичний клуб з`явився в 1868 у Нью-Йорку. Але, мабуть, центрами розвитку легкої атлетики в Америці в ті роки стали університети. У 1880-90-і рр. легка атлетика як самостійний вид спорту починає культивуватися майже у всіх країнах Європи.

Відродження в 1896 Олімпійських ігор сучасності дуже вплинуло на розвиток легкої атлетики.

У програму Ігор I Олімпіади в Афінах (1896) були включені 12 видів легкоатлетичних змагань.

Майже всі медалі на цих Іграх завоювали американські легкоатлети. Правда, з появою в 1952 на олімпійських іграх збірної СРСР, в американців з`явилися серйозні конкуренти в легкій атлетиці. На Олімпійських іграх в Атланті (1996) 2000 атлетів розігрували 44 комплекти нагород (більше ніж у будь-якому іншому виді спорту).

Змагання для жінок з`явилися на олімпійських іграх у 1928, на Іграх 1996 жінки змагалися у 20 видах легкої атлетики, а вже на літньому чемпіонаті світу (1999) і Олімпіаді в Сіднеї (2000) жінки почали змагатися в стрибках з шестом і метанні молота.

Нерідко саме змагання легкоатлетів-олімпійців ставали самими яскравими у житті Олімпіад.

Так було, наприклад, у Мехіко (1968), коли американський спортсмен Боб Бімон встановив феноменальний світовий рекорд у стрибках в довжину — 8 м 90 см (одразу на 55 см перевищивши світове досягнення). Цей виступ назвали «стрибком у 21 століття». Практично так воно і трапилося. Тільки через двадцять років цей результат був поліпшений.

Фантастичні секунди показала у забігах на 100 і 200 м на Олімпіаді в Сеулі американська бігунка Флоренс Гриффіт- Джойнер. Її рекорд тримається більше 14 років

Починаючи з чемпіонату світу у приміщенні 1993 року, який проходив у Торонто, збірна команда України з легкої атлетики здобула на чемпіонатах світу, Європи та Олімпійських Іграх 99 медалей різного гатунку.

Легкоатлетичні види

Класифікація і загальна характеристика легкоатлетичних вправ

Легкоатлетичні вправи поділяються на п'ять розділів:

• ходьба,
• біг,
• стрибки,
• метання і багатоборства, які в свою чергу діляться на види, різновиди і варіанти.

Ходьба і біг — природні способи пересування людини, під час яких в динамічну роботу включаються майже всі м'язи тіла. Завдяки цьому підвищується обмін речовин, посилюється робота серцево-судинної, дихальної та інших систем організму.

Ходьба як фізична вправа має передусім оздоровче значення.

Біг — один із основних засобів всебічного фізичного розвитку, але разом з тим це і засіб активного відпочинку, оздоровлення і збереження працездатності. Під час бігу організм працює інтенсивніше, ніж при ходьбі.

Ходьбою і різними варіантами бігу можна поступово збільшувати фізичне навантаження. Крім всього іншого, і ходьба, і біг допомагають формувати і удосконалювати різні рухові якості і навички, потрібні для трудової діяльності людини: витривалість, швидкість, силу, спритність, уміння швидко і економно пересуватись, долати перешкоди і т. д. У процесі занять ходьбою і бігом виховуються також вольові якості, набуваються уміння розраховувати свої сили і орієнтуватися на місцевості.

Як засоби тренування ходьба і особливо біг допомагають підвищувати рівень досягнень в інших видах спорту.

Спортивна ходьба відрізняється від звичайної технікою рухів і має вдвічі більшу швидкість, що, звичайно, вимагає підвищених енергозатрат.

Заняття спортивною ходьбою зміцнюють внутрішні органи і системи, поліпшують їх працездатність.

Змагання з ходьби проводять на бігових доріжках стадіонів і на звичайних дорогах на дистанціях від 3 до 50 км включно. Учні (юнаки) 15-16 років змагаються лише на дистанціях 3 і 5 км, а 17-18 років — на 3,5 і 10 км.

Біг — найпоширеніший вид фізичних вправ, що входить до багатьох видів спорту (наприклад, спортивних ігор).

Перед стрибком чи метанням спортсмен звичайно робить розбіг.

У легкій ателетиці біг поділяють на гладкий, з перешкодами, естафетний і в природних умовах.

Гладкий — це біг по біговій доріжці стадіону (по колу проти годинникової стрілки) на дистанції від 30 до 30 000 м, сюди належать також біг на час — годину і дві години. Гладкий біг може бути на короткі (до 400 метрів включно), середні (500-2000), довгі (3000-10000) і наддовгі (до 42195м) дистанції. Юнаки можуть змагатися на дистанціях до 5000 м, дівчата — до 1000 м включно. На дистанції 400 м включно учасники біжать окремими доріжками, на 800 м — перші два повороти окремими, а решту — по спільній доріжці, на більші дистанцій — по спільній доріжці.

Біг з перешкодами має два різновиди. Для бар'єрного бігу на дистанція від 50 до 400 м рівномірно ставлять штучні однотипні перешкоди. Біг з перешкодами на 1500, 2000 і 3000 м проводиться через міцно встановлені (не перекидаються) бар'єри і яму з водою, що обладнується в одному з секторів стадіону. Хлопці шкільного віку можуть змагатися на всіх дистанціях, а дівчата — лише в бар(єрному бігу до 100 м включно.

Естафетний біг належить до командного виду: дистанція поділена на кілька етапів і кожен спортсмен пробігає лише один етап. В естафетному бігу етапи можуть складатися з однакових коротких або середніх дистанцій, або із змішаних. За умовами проведення естафети можуть бути зустрічними, по біговій доріжці стадіону, вулицями (кільцеві або зіркові).

Біг у природних умовах має два різновиди.

Крос проводиться по пересіченй місцевості (полями, луками але частіше у лісі) на дистанціях до 14 км включно. У кросі учні можуть змагатися на дистанціях 1, 2, 3, 5 км, а учениці — на 500 м, 1, 2 і 3 км.

Другий різновид бігу в природніх умовах — дорогами (польовими, шосейними) на дистанціях від 15 до 42 км 195 м. Традиційні пробіги також проводяться по дорогах.

Стрибок належить до природного і швидкого способу долання перешкод: для нього характерні короткочасні, але максимальні нервово-м'язові зусилля.

Стрибки зміцнюють м'язи ніг і тулуба, розвивають такі якості, як сила, швидкість, спритність і сміливість, навчають орієнтуватися в просторі, концентрувати зусилля.

Стрибки можна виконувати з місця і з розбігу.

Легкоатлетичні стрибки з розбігу поділяються на два види:

• через вертикальні перешкоди (у висоту і з жердиною) і через горизонтальні (у довжину і потрійний). Хлопці можуть змагатися з усіх видів стрибків, трійний).

Хлопці можуть змагатися з усіх видів стрибків, дівчата — з стрибків у висоту і довжину.

Метання — це вправи у штовханні і киданні спеціальних спортивних приладів на дальність.

Вони характеризуються короткочасними інтенсивними ("вибуховими") зусиллями м'язів рук, плечового пояса, тулуба і ніг при їх координованій взаємодії.

Метання сприяють гармонічному розвиткові всієї мускулатури тіла.

Залежно від способу виконання легкоатлетичні метання поділяються на три види:

• 1) кидком із-за голови (малий м'яч, граната, спис) з прямолінійного розбігу;
• 2) з поворотом (диск, молот);
• 3) поштовхом (ядро).
• Історія розвитку легкої атлетики в Україні
• Легка атлетика в Україні - це понад 75 тисяч спортсменів, більше тисячі тренерів, десятки тисяч прихильників оздоровчого бігу, мільйони вболівальників. Минуле чотириріччя було досить успішним для найсильніших вітчизняних легкоатлетів: 2001 рік - чемпіонати світу (Лісабон, Едмонтон) - завойовано 5 медалей, Всесвітня Універсіада (Пекін) - 6 медалей; 2002-й - чемпіонати Європи (Відень, Мюнхен) - 9 медалей, чемпіонат світу серед юніорів (Кінгстон) - 2 медалі; 2003 - чемпіонат світу (Бірмінгем, Париж) - 7 медалей, чемпіонат Європи серед молоді - 8 медалей; 2004 рік - зимовий чемпіонат світу (Будапешт) - 4 медалі, 3-тє місце в командному заліку. Нині понад 20 українських легкоатлетів у своїх видах входять до світових двадцяток найкращих спортсменів, зокрема 13 з них посідають провідні позиції у світі (1-8 місця). За підсумками чемпіонату світу серед юніорів молодіжна збірна України з легкої атлетики 2004 року посіла почесне 7-ме місце.
  Як зазначає головний тренер національної команди з легкої атлетики Валерій Александров, визнано успішними виступи наших атлетів на Олімпіаді-2004: завойовано 4 медалі (Юрій Білоног - золота у штовханні ядра, Олена Красовська - срібна у бігу на 100 м з бар'єрами, Вікторія Стьопіна і Тетяна Терещук-Антипова - бронзові відповідно у стрибках у висоту і у бігу на 400 м з бар'єрами). Всі медалі завойовані ними за дуже жорсткої конкуренції з боку перш за все атлетів США. Однак не в усіх номерах програми реалізовані потенційні можливості національної команди. За кількістю завойованих золотих медалей вона посіла 12-те місце, за загальною кількістю медалей - 7-8-ме, за кількістю фіналістів змагань олімпійської програми (загальнокомандне місце за сумою очок) - 9-те.
  За 2001-2005 рр. у 38 номерах Олімпійської програми 92 Українських легкоатлетів мали допуск на участь в Олімпіаді 2004 року, виступали за національну збірну команду 54 спортсмени.

Завдання для учнів 5-6 класів

в період з 12.05.2020-15.05.2020р.

Тема:Методика навчання техніки бігу на короткі дистанції.

Для того щоб бути здоровим обов'язково потрібна "Руханка",переходь за посиланням нижче. 

Техніка бігу на короткі дистанції  (або спринтерського бігу)

Короткі дистанції – це біг 30м, 60м, 100м, 200м.

Перед виконанням спринтерського бігу в розминку обов’язково включаючи виконання спеціальних бігових вправ:

−                         біг із високим підніманням стегна;

−                         «дріботливий біг»;

−                         біг із закиданням гомілки назад;

−                          стрибкоподібний біг.

Спринтерський біг має свої особливості:

a)    Біг починається з низького старту.

b)    Учень - учениця відразу після старту повинні розвивати максимальну швидкість і підтримувати її до фінішу.

Кожен учень при виконанні бігу на короткі дистанції приймає положення низького старту. Він виконується зі стартових колодок, якщо біг виконується на ґрунті то викопуються маленькі ямки.

Кожен учень-учениця встановлює стартові колодки так, щоб він міг прийняти зручне положення для швидкого старту і бігу.

Перша колодка з меншим кутом встановлюється позаду стартової лінії на відстані 2 ступнів або довжини гомілки, а другу, з більшим кутом, - на одну ступню позаду першої. Ширина між колодками дорівнює ширині ступні.

За командою «На старт» стань перед стартовими колодками, присядь і обіприся спочатку однією, а потім другою ногою об колодку. Розставивши руки на ширині плечей, обіприся ними у ґрунт перед стартовою лінією. При цьому плечі мають знаходитися над стартовою лінією.

Спрямуй погляд на бігову доріжку і у цьому положенні чекай на команду «Увага».

За командою «Увага» коліно ноги, що знаходиться позаду , відірви від землі, таз при цьому піднімається на рівні плечей.

За командою «Руш» тіло миттєво випрямляється вперед – вгору, ноги відштовхуються від колодок. Погляд спрямуй вперед на бігову доріжку. Нахил тіла повинен зменшуватись через 6-8 кроків, і тільки потім приймає вертикальне положення. Швидкість бігу на короткі дистанції  залежить від частоти роботи рук.

Уміння фінішувати теж має дуже важливе значення. Для збереження максимальної швидкості на останніх метрах дистанції необхідне певне зусилля.

Успіх багато залежить від фінішного кидка. Під час заняття бігом дуже важливо вміти правильно дихати. Ритм дихання – суто індивідуальний. Швидкість бігу впливає на ритм дихання. Вдихати завжди треба через ніс, а видихати через ніс та напіввідкритий рот.

Під час великих навантажень можна дихати і через ніс і через рот.

Поради або правила виконання бігу на короткі дистанції:

Ø                      Торкайся доріжки тільки носками ніг;

Ø                      Ступні ніг переміщуй майже по одній лінії;

Ø                      Біжи тільки по своїй доріжці;

Ø                      Робіть широкі і швидкі кроки;

Ø                      Руки рухай у напрямку бігу;

Ø                      Не стискай кулаки, не зціплюй зуби та не напружуй  рота;

Ø                      На фінішну стрічку набігай з максимальною частотою кроків;

Ø                      Останній крок супроводжуй різким нахилом тулуба вперед;

Ø                      Пам’ятай, перемога надається учневі, чиї груди на фініші бути попереду;

Завдання для учнів 5-6 класів

в період з 18.05.2020-22.05.2020р.

Тема :Легка атлетика .Метання малого м'яча.

Для того щоб бути здоровим обов'язково потрібна "Руханка",переходь за посиланням нижче. 

1. Виконати ранкову гімнастику.

2.Переглянути відео з Т/Б при самостійному виконанні фізичних вправ в домашніх умовах.

3.Аналіз техніки метання малого м'яча.

Вивчення в школі метання малого м'яча як виду легкої атлетики розпочинається з першого класу. Опановуються рухи тримання малого м'яча, метання в горизонтальну та вертикальну ціль з місця.
Учень стоїть облич­чям до напрямку метання, ліва нога спереду на всій ступні, права нога на.крок позаду на носку, права рука з м'ячем спереду на рівні голови, ліворука у довільному положенні. Опускаючи праву ногу на всю ступню- і зги­наючи її в коліні, учень відводить праву руку вниз — на­зад — убік, а тулуб нахиляє праворуч і піднімає ліву руку вперед. Потім швидко випростується і 'повертає ту­луб ліворуч до напрямку метання, права нога позаду на " носку. Разом з цим рука швидко рухається над плечем уперед — угору. М'яч випускається під кутом близько 45°

У техніці метань малого м'яча з розбігу виділяють три фази:
підготовчу (розбіг);
основну (кидок);
заключну (гальмування).
Розбіг виконується звичайними біговими кроками, які змінюються лише в момент виведення снаряда для кидка. Правильне виконання останніх кроків дозволяє, не втрачаючи швидкості, зайняти вихідне положення для виконання метання. Обганяючи ногами й тазом плечі та руку зі снарядом, метальник підсилює потужність фінального ривка, збільшуючи шлях польоту снаряду. Різноманітні підстрибування зі снарядом на останніх кроках розбігу помітно погіршують можливий результат.

Довжину розбігу в метанні малого м'яча збільшують поступово, з підвищенням рівня оволодіння технікою цього виду. Не слід збільшувати розбіг для учнів, які не оволоділи технікою виконання останніх кроків. Трапляються випадки, коли результати кидків із трьох кроків, а іноді й з місця, бувають кращими за результати кидків з розбігу. Мета розбігу — набути оптимальної швидкості вильоту снаряда, поліпшити виконання рухів у вихідному положенні для кидка. За п'ять кроків до місця випуску снаряда проводиться контрольна лінія. Розбіг розпочинається пружними кроками, снаряд тримається в зігнутій руці до рівня плечей; кисть — на рівні голови. Стопа в розбігу ставиться з передньої частини. Поставивши на контрольну лінію ліву ногу, учень, прискорюючи крок, розпочинає виконання кидкових кроків, відводячи снаряд назад.

Під час останні п'яти кроків розбігу наділяється особа увага, «перехресному» кроку. Збільшивши швидкість його виконання, метальник створює умови для переходу без зупинки від розбігу до кидка. Важливим тут є швидке відштовхування лівою ногою (якщо учень виконує метання правою рукою). Цей рух допомагає прискорити винесення правої ноги, полегшує відхил тулуба вбік на початку розбігу. Чітке дотримання ритму останніх трьох кроків дуже важливе для навчання школярів правильної техніки. Це створює умови для переходу від розбігу до фінального зусилля, в якому послідовно беруть участь м'язи ніг, тулуба й руки. Кроки після контрольної лінії відрізняються як за формою, так і за змістом. У першому кроці ліва нога ставиться прямою в коліні, стопа ніби підкидає метаючого від ґрунту. До моменту виконання другого кроку рука зі снарядом повністю випрямлена, плечі відведені в бік снаряда. Ступні ніг ставляться без розвороту, метальник рухається з виведеним вперед тазом. При постановці ноги в передостанньому кроці важливо не розвертати надто сильно носок стопи назовні. Права нога виноситься вперед таким чином, щоб уперед спочатку виводилась стопа, нога при цьому залишається майже прямою,— це і є «перехресний» крок. Слід намагатись ставити праву ногу подалі вперед.
Виконуючи енергійний поштовх лівою, слід одночасно, без паузи, виносити й праву ногу. Положення ступні з невеликим поворотом назовні спричинить незначний поворот таза, але слід прагнуги, щоб він був меншим.
У вихідному положенні для кидка учень стоїть на зігнутій правій нозі; таз виведений уперед; носок повернутий назовні, тулуб — боком, у напрямку метання, з відведеною назад прямою рукою зі снарядом: м'яч або граната відводиться з положення над плечем строго по прямій лінії назад з одночасним поворотом плечей.
Ліву руку на початку розбігу тримати, як при звичайному бігу, а під час виконання «перехресного» кроку винести перед тулубом, маса тіла переноситься на праву ногу.
Кидок починається з випрямлення ноги й наступного повороту її п'яткою назовні. Права нога за рахунок свого випрямлення штовхає таз угору — вперед, випереджаючи рух плечей. Цей рух створює положення«натягнутого лука».

Момент переходу на ліву ногу нетривалий, він дозволяє зберегти швидкість, ліва нога ставиться попереду, створюючи упор на п'ятку — використовується як «підкидна» катапульта.

До постановки лівої ноги кисть правої руки повертають долонею вгору, викручуючи всю руку в плечовому суглобі. Права рука з цього положення рухається коло вуха, згинаючись ліктем уперед, а кисть зі снарядом залишається позаду.
З рухом правої руки ліва починає рух ліктем назовні. Повертаючись у напрямку метання грудьми вперед, метальник розташовує руку зі снарядом за плечем, а не збоку від нього.
Після завершення цих рухів метальник займає положення «натягнутого лука», різким рухом готовий випустити снаряд. У момент наближення ліктя до голови плечі завершують поворот у напрямку метання й розпочинається різкий рух плечима вперед. Права рука, проходячи кистю вад плечем, випрямляється в ліктьовому суглобі.
Спираючись п'яткою лівої ноги, метальник розпочинає різкий ривковий рух тілом уперед — угору, рука зі снарядом розташована позаду, відстаючи у виконанні кидка. Потім рух руки зі снарядом прискорюється, лікоть проходить поряд із головою, рука поступово випрямляється (спочатку в ліктьовому суглобі, потім у кисті), завершує ж ривковий рух виведення всього плечового поясу вперед. Метальник повертається правим боком у напрямку метання.